Наблизити медицину до європейських стандартів, або почати реформування із себе

Клиника пластической и восстановительной урологииРеформування Національного інституту раку, яке здійснюється за ухвалою IX з'їзду онкологів України, торкнулося і деяких відділень інституту. Зокрема, в ньому вперше було створено онкоурологічне відділення, якого раніше в колишньому Інституті онкологи АМН України не було.
Нині, за даними ВООЗ, рак сечового міхура становить від 3 до 4 відсотків загальної патологічної захворюваності та від 46 до 72 відсотків серед усіх новоутворень сечовидільної системи. За останні роки відмічено збільшення захворюваності в 1,5 разу здебільшого серед осіб молодого та працездатного віку. Та «лідером» в онкоурології є рак передміхурової залози, який все частіше вражає чоловіче населення України. Хоча це проблема не лише нашої держави. За середнім показником захворюваності в різних країнах і регіонах світу рак передміхурової залози посідає четверте місце в структурі онкологічної патології.
Отже, з часом до динаміки злоякісних утворювань в Україні може додатися й ріст захворюваності на рак сечового міхура, простати та інших органів сечовидільної системи. Тим більше, що після чорнобильського лиха вже обґрунтовано доведено виникнення урогенітального раку в Україні серед мешканців чорнобильського регіону. Радіація, як виявилось, серйозно впливає на перебіг онкоурологічних захворювань.
Саме для того, щоб поширення злоякісних утворень справді не поглинуло чоловіче та жіноче населення України, загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, яку презентував директор Національного інституту раку Ігор Щепотін перед колегами та представниками мас-медіа, передбачає вдосконалення функціональної структури онкологічної служби в Україні. По суті інститут має стати головним державним науково-дослідним, лікувально-профілактичним та організаційно-методичним закладом. «Адже рівень допомоги онкологічним хворим в Україні, — зазначив Ігор Щепотін, — не відповідає реальним потребам через нераціональне використання сучасних високовартісних технологій і новітніх засобів для ранньої діагностики та своєчасного лікування раку». Тому вже сьогодні Національний інститут раку налагодив контакти з колегами з Америки, Німеччини, Польщі, Франції. Росії та деяких країн СНД. Координує таку співпрацю із закордонними спеціалістами та науковою роботою в цьому медичному закладі керівник відділу онкоурології, доктор медичних наук, професор Едуард Стаховський. Адже останні десять років професор Стаховський очолював відділ пластичної та відновної урології Інституту урології АМН України. За своєю унікальністю відділ визнано лідером у лікуванні вроджених вад розвитку, посттравматичних змін і онкоурології. У ньому вперше в Україні було виконано трансплантацію нирки, здійснено створення артифіціального сечового міхура та сечоводу, ендоскопічне видалення аденоми простати та інші складні й нові операції в урології.
Едуард Олександрович постійно вдосконалював роботу відділу, наближаючи лікувально-науковий процес до практичної медицини. Для цього освоював новітні технології зарубіжних колег спочатку з журналів і книжок, а згодом набирався досвіду за кордоном. Хоча таке додаткове навчання стало можливим для молодого науковця лише після 90-х років. А до того, використовуючи досвід зарубіжного колеги, тільки на підставі матеріалів, які надіслав професор Д. Скіннер з клініки в Лос-Анджелесі, Едуард Стаховський вперше зробив прорив в українській урології - провів пластичну операцію з використанням травного тракту для заміщення ураженого недугою сечового міхура. Після цього професор Стаховський розробив разом із учнями нові подібні хірургічні втручання - більш прості та ефективні. У їх числі ендоскопічні операції за пухлин та інших захворювань передміхурової залози, сечового міхура, деякі оригінальні пластичні операції, які дають можливість зберегти нирку та уникнути інвалідності хворій людині. За творчі здобутки Едуардові Олександровичу, єдиному з українських урологів, було надано право головувати на засіданнях з'їздів Європейської асоціації - найавторитетнішому форумі урологів на континенті. А в Києві - до нього та спеціалістів відділу їхали хворі з усієї України та зарубіжжя з надією, що хоча б хтось порятує їхнє знівечене недугою життя. їхні надії були не марними. Враховуючи значний обсяг складних хірургічних втручань під час тяжких захворювань, пацієнти тут швидше одужували та менше вмирали. Більше того, смертність під час таких операцій зменшилася втричі. Цих досягнень, як і перелік операцій, де застосовують новітні технологи та власні розробки лікарів відділу пластичної та відновної урології Інституту урології АМНУ, могло бути більше. Але... на жаль, сталося те, що незадовго до своєї смерті в книзі «60 років хірургії» патріарх української урології і вчитель Едуарда Стаховського Віктор Карпенко з гіркотою констатував ще у 2003 році: «...створений ним та колегами унікальний науково-дослідний урологічний, нефрологічний, сексопатологічий, трансплантологі-чний єдиний комплекс руйнується, як непотрібний». Йому було прикро спостерігати, як відсікаються неприбуткові трансплантологія і нефрологія, як виселяють пацієнтів зі спеціально спроектованого корпусу, єдиного в країні для потреб трансплантації нирки, а ще як рівень урологічної допомоги в інституті поступово досяг рівня звичайної урологічної лікарні.
Тому, не бачачи ніяких перспектив, професор Стаховський разом із молодими науковцями, які працювали із ним, перейшов на роботу в реорганізований Національний інститут раку. Тим більше, що директору інституту Ігорю Щепотіну потрібні були однодумці, щоб запроваджувати новітні технології в лікування онкохворих. Одним із них став доктор медичних наук, професор Едуард Стаховський.
Команда науковців, яка прийшла разом із Едуардом Олександровичем до Національного інституту раку, - це досвідчені лікарі. Вони стажувалися у провідних зарубіжних клініках, неодноразово виступали з результатами своїх робіт на міжнародних і вітчизняних з’їздах, конференціях, симпозіумах, окремі з яких були визнані на міжнародних форумах, як кращі. Це, можна сказати, одержимі роботою фахівці. Усі вони мають високий клас лікувальної майстерності, володіють суміжними галузями знань. Серед них кандидати медичних наук Олег Войтенко та Володимир Котов, досвідчений хірург-уролог, кандидат медичних наук Петро Вукалович та інші талановиті молоді хірурги-урологи. Щодня вони проводять операції високої складності, які можливі лише в Національному інституті раку.
На жаль, організовувати роботу у новоствореному онкоурологічному відділенні інституту їм, як і професору Стаховському, довелося практично з нуля. Почали з найпростішого й водночас найскладнішого в нинішній медицині — проведенні капітального ремонту палат, коридорів, оглядових, маніпуляційної, які були в жахливому стані, без додаткових бюджетних асигнувань. Одночасно з ремонтом у відділенні не припинявся і лікувальний процес, адже потік хворих не тільки не зменшився, а й значно зріс.
Непросто обслуговувати за таких умов пацієнтів і медперсоналу. Створення нового відділення, ремонт у ньому, втілення нових методів лікування га обслуговування хворих, адже до цього всі працювали у відділенні реконструкції молочної залози, замість якого тепер сформовано урологічне відділення, було непростим для медсестер і санітарок. Тож спочатку стосунки з новоприбулими лікарями складалися непросто. Але медсестри швидко знайшли з ними спільну мову. І знаєте завдяки чому? Толерантному ставленню лікарів до медсестер, умілій підтримці людей, яким до водилося освоювати практичні знання з урології, як кажуть, на ходу.
Ось, скажімо, медсестри ніколи не мали справу з ендоскопічним обладнанням, не знали як допомагати лікарю проводити обстеження, по-іншому робили перев'язки, маніпуляції. «А тепер я багато чому навчилася», — розповідала медсестра Оксана Сухаревська. Бо нині вона прекрасно робить перев'язки, допомагає лікарю працювати з ендоскопічним обладнанням і взагалі може виконати будь-яку роботу у відділенні. Не обійдуть своєю увагою хворих й медсестри Ольга Ковтун, Наталія Охота, Неля Цвігун та інші. А старша медсестра Ольга Опанасенко не тільки потурбується про хворого, а ще й завжди дасть слушну пораду. Допомагають виходжувати тяжкохворих і молодші медсестри Наталія Лінник, Любов Давидова, сестра-господиня Марія Марчинська, буфетниця Галина Щербина.
Із реорганізацією відділення у медперсоналу клопотів, звісно, додалося. А ось заробітна платня залишилася на тому ж рівні. Чи не тому випускники медколеджів не поспішають до таких медичних закладів, які фінансуються з державного чи місцевого бюджетів? Адже їхня ставка становить близько 500 гривень. Та й медсестра із досвідом роботи «чистими» може отримати лише тисячу. Мізерні ставки медперсоналу та значні витрати для онкохворих - ось результат тривалого, наче зумисного, затягування розв'язання питання медичного страхування. А пересічному українцеві для того, щоб врятуватися від страшної недуги, потрібно продавати мало не все своє майно, влізати в борги, просити гроші по всьому світу.
Директор Інституту раку Ігор Щепотін у своїй програмі «50 кроків боротьби з раком в Україні» передбачив різні варіанти фінансування для лікування онкохворих. Але вони можуть стати реальністю лише тоді, коли буде затверджено загальнодержавну програму та прийнято відповідні закони у Верховній Раді. А поки що в багатьох випадках медицина тримається завдяки ентузіазмові професорів, лікарів, медсестер, які самовіддано служать одній ідеї - допомогти людині побороти недугу.

Поліна Вальчук
Газета «Ваше Здоров’я», № 24
27 червня 2008 року

создание сайта & абонентское обслуживание