Це ще не вирок

Останнє десятиліття додало упевненості в тому, що з однією із найпідступніших хвороб — раком — можна боротися, до того ж успішно. І це великий прогрес, зважаючи на те, що щорічно ця недуга забирає майже 90 тисяч громадян нашої країни, 35 відсотків з яких люди працездатного віку.
Що протиставляє страшній недузі сучасна медична наука і практика, суспільство загалом? Про це розмова з директором Національного інституту раку, професором Ігорем ЩЕПОТІНИМ.

— Злоякісні новоутворення широко розповсюджені в усьому світі. Вони вражають людей різного віку, в тому числі дітей. За прогнозами епідеміологічних досліджень онкологічних центрів України та інших країн, до 2020 року рівень захворюваності на рак збільшиться на 26 відсотків у чоловіків і на 20 відсотків у жінок. Тобто поки що хворобу здолати неможливо, але боротися з нею можна.
Про це свідчать дані Центру медичної статистики МОЗ, згідно з якими останніми роками в Україні при перманентному зростанні показника захворюваності (з 322 осіб у 2002 році до 329 на 100 тис. населення у 2006 році) вперше почала зменшуватися смертність від злоякісних онкологічних захворювань (із 189 осіб у 2002 році до 182 на 100 тис. населення у 2006-му). Зменшилась і кількість тих, хто помирає від раку в перший рік, коли було виявлено хворобу. Якщо в 2002 році таких хворих помирало 36 відсотків, то в 2006 році — 32 відсотки.

— А як досягти кращих результатів і поліпшити надання допомоги онкохворим?
- Звичайно, очікувати істотних змін в онкоепідеміологічній ситуації та якості надання медичної допомоги при обмеженому фінансуванні не доводиться. Крім того, серед головних проблем відсутність ефективної системи управління онкологічною службою України. Затримка її реформування призводить до соціально-економічних втрат. І не лише через онкологічні захворювання, а й від неефективного використання коштів, виділених державою для протиракової боротьби.

— Очевидно, тому й виникла ідея створити Національний інститут раку?
— Враховуючи важливість боротьби з онкологічними захворюваннями, Президент Віктор Ющенко 26 березня 2007 року підписав протокол приєднання України до Паризької Хартії у боротьбі з раком. Ключовим елементом Хартії є створення в державі Національного інституту раку як головної державної науково-дослідної, лікувально-профілактичної та організаційно-методичної установи у сфері боротьби з онкологічними захворюваннями та міжрегіональних онкологічних центрів.
Отже, новостворений інститут щорічно проводитиме моніторинг рівня захворюваності населення на злоякісні новоутворення (залежно від рівня забруднення навколишнього природного середовища канцерогенними речовинами). Це дасть змогу ефективно розробляти заходи запобігання та профілактики раку відповідно до потреб кожного регіону.
Відтак уже нині ми створюємо вертикаль в онкологічній службі, яка допоможе виробити єдину стратегію в забезпеченні онкологічних хворих необхідними протипухлинними препаратами, визначити реальні потреби у медикаментозному забезпеченні хворих на основі затверджених національних стандартів лікування, оптимізувати використання бюджетних коштів, врегулювати закупівлю хіміопрепаратів шляхом рівномірного розподілу коштів між регіонами тощо.
Крім того, централізована закупівля протипухлинних препаратів знижує їхню вартість через зменшення кількості посередників між виробником і онкологічною установою, а також завдяки заміні препаратів іноземного виробництва препаратами вітчизняних виробників. Уже зараз вдалося зменшити ціни на хіміопрепарати від 20 до 70 відсотків. А ще централізовані закупівлі забезпечать рівномірність замовлень протипухлинних препаратів різних груп і цінових рівнів, дадуть змогу розподіляти кошти на одного хворого, а не на кількість населення регіону. Як наслідок, вартість лікування одного онкологічного хворого (незалежно від регіону) буде майже однаковою і максимально задовольнить потреби он-кохворих у найнеобхіднішому лікуванні за державні кошти.

- Не таємниця, що для встановлення точного діагнозу дехто з українців або їде за кордон, або йде до провидиць, бо лікарі не завжди можуть це зробити. Чого більше бракує —професійності медиків чи сучасного обладнання?
— Однією з найактуальніших проблем у галузі онкологічної допомоги, що зумовлює фатальність прогнозу онкологічного захворювання, є насамперед несвоєчасне, пізнє виявлення онкологічних захворювань. Рівень допомоги онкологічним хворим в Україні не відповідає реальним потребам через нераціональне використання сучасних високовартісних технологій і новітніх засобів для ранньої діагностики та своєчасного лікування раку.
Для забезпечення раціональнішого використання існуючої матеріально-технічної бази, оптимізації використання бюджетних коштів і досягнення позитивних результатів у зниженні темпів зростання онкозахворювань у всіх регіонах потрібна централізована координація дооснащення регіонів необхідним сучасним обладнанням. Бо різна відомча підпорядкованість онкологічних закладів унеможливлює контроль за виконанням національних стандартів діагностики і лікування онкологічних хворих. Недообстеженими (відповідно до стандартів залежно від регіону та локалізації) залишається приблизно від 40 до 70 відсотків хворих. І це при тому, що матеріально-технічне забезпечення лікарень дає змогу це зробити. Тому потрібно запровадити постійний контроль у лікувально-профілактичних закладах регіонів незалежно від їхнього відомчого підпорядкування. Власне, це дасть змогу зробити створена вертикаль онкологічної служби.

— У чому вона полягає і що дасть пацієнтові?
- Національний інститут раку підпорядковується Міністерству охорони здоров'я. За його діяльністю спостерігає наглядова рада. Основні функції інституту не лише суто організаційні та координуючі, а й постійне вдосконалення стандартів лікування онкологічних хворих на основі аналізу наукових розробок вітчизняних та закордонних фахівців з урахуванням рівня матеріально-технічного забезпечення онкологічної служби. Вже сьогодні налагоджені контакти з колегами з Америки та Франції. Вивчаються методи їхньої роботи. Координує таку співпрацю із закордони йми спеціалістами професор Едуард Стаховський. Це непроста робота, і ми її намагаємось активізувати тільки тепер, тож сподіваємося, що й результати не забаряться, а це поліпшить лікувальний процес онкохворих і дасть змогу їм жити повноцінним життям.
У перспективі очікуємо, що інституту підпорядковуватимуться й науково-дослідні заклади та кафедри ВНЗ, Республіканська дитяча онкологічна лікарня і чотири міжрегіональні онкологічні науково-практичні центри — Західно-український, Київський, Донецький та Південноукраїнський. Їм, у свою чергу, мають підпорядковуватись регіональні онкологічні центри, які скеровують роботу в онкологічних відділеннях та кабінетах. Завдяки цьому ми зможемо контролювати ситуацію зі зменшенням чи зростанням онкозахворювань. Крім того, такий пацієнт відразу буде під нашим контролем.

- А як це виглядатиме на практиці?
- Хворий з будь-якого населеного пункту направлятиметься на обстеження до районного онколога. Якщо у нього виявлять передракову патологію, то поставлять на диспансерний облік і проведуть відповідне лікування, якщо рак — пацієнт потрапить до регіонального онкодиспансеру. Там його дообстежать і лікуватимуть відповідно до затверджених стандартів МОЗ. У разі, коли лікування на рівні регіонального онкодиспансеру згідно зі стандартами неможливе, то хворого направлять до міжрегіонального онкоцентру на дообстеження й лікування. Якщо ж встановлять складний випадок ракової патології, пацієнт опиниться в Національному інституті раку.
Така градація потрібна, адже спостерігається низький рівень охоплення спеціальним лікуванням первинних онкологічних хворих. Позаторік цей рівень сягав лише 64,1 відсотка. Тому для максимального охоплення спецлікуванням онкохворих необхідна чітка координація роботи всіх без винятку лікувально-профілактичних установ та закладів онкологічної служби, чим займатиметься Національний інститут раку. Крім того, така вертикаль дасть змогу робити доступною спеціалізовану онкологічну меддопомогу і соцдопомогу для онкохворих, поліпшити якість діагностування на злоякісні захворювання І та II стадії на 7-10 відсотків, на 15-20 —підвищити рівень охоплення таких пацієнтів спецлікуванням, на 7-10 — зменшити кількість летальних випадків серед онкохворих, зміцнити матеріально-технічну базу закладів, що надають відповідну медичну та соціальну допомогу, повністю забезпечити онкологічних хворих хіміопрепаратами за рахунок коштів державного бюджету, а також виконання національних стандартів діагностики та лікування.

- Для втілення цих та інших задумів потрібні гроші.
- Порядок виділення коштів з державного бюджету виписаний у розробленій «Загальнодержавній програмі боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року». Поки що депутати Верховної Ради не затвердили її, тому фінансування всіх заходів відбувається на рівні попередніх років згідно з діючою програмою «Онкологія» з урахуванням інфляційних процесів. Безумовно, цього недостатньо. Тож ми шукаємо шляхи виходу із ситуації з метою повноцінного виконання наміченого.

— Отже, пересічному українцеві знову доведеться чекати роками, коли на його біду зглянуться можновладці. А відтак сотні тисяч онкохворих простягатимуть руку по милостиню, аби врятувати від хвороби дитину чи дорослу людину, які не можуть самі винести тяжкий тягар тривалого лікування?
— Не варто так песимістично сприймати процес фінансування онкології державою. Почніть із себе. Задумайтесь, чи потрібно курити, якщо рак прогресує, чи вживати спиртне, навіть пиво, особливо молодим? Увесь світ сьогодні відмовляється від поганих звичок і намагається дотримуватись здорового способу життя, щоб не поповнювати й так велику армію онкохворих. Та й, зрештою, останні мають пам'ятати, що рак — це не вирок, а хвороба, з якою можна боротися. Тому не лінуйтеся обстежуватись і йти до лікаря, якщо вас щось турбує. Це, можливо, врятує вам життя.
Спілкувалася Поліна ВАЛЬЧУК, «Урядовий кур’єр», №109, 14 червня 2008 рік

создание сайта & абонентское обслуживание