Діагностика та лікування онкоурологічних захворювань

 

Діагностика та лікування онкоурологічних захворювань

Діагностика та лікування око-урологічних захворювань

  • Рак статевого члена. 
  • Рак яєчка.
  • Рак передміхурової залози. 
  • Рак сечового міхура.
  • Рак никрової миски та сечовода (уротеліальний рак).
  • Рак нирки.

Рак статевого члена - злоякісне захворювання, частота якого коливається від 0,1 до 7,9 випадків на 100000 чоловіків. У Європі його частота становить 0,1 - 0,9, а в США - 0,7 - 0,9 випадків на 100000 осіб.

Причини розвиту раку статевого члена. 
Важливими факторами, пов'язаними із раком статевого члена, є соціальні (дотримання правил інтимної гігієни, тютюно-паління) та культурні особливості, наприклад, при госпіталізації 44 - 90 % хворих діагностується фімоз, окрім того наявний взаємозв'язок між раком статевого члена та папілома-вірусом людини, який передається статевим шляхом.

Класифікація раку статевого члена.
Найчастішим злоякісним захворюванням (понад 95 % випадків) статевого члена є плоско-клітинна карцинома. Існують передракові стани, це: 1. Захворювання, які спорадично бувають пов'язаними з плоскоклітинною карциномою пеніса: шкірний ріг статевого члена та Бовеноїдний папульоз статевого члена. 2. Захворювання із високим (низьким) ризиком переродження в плоскоклітинну карциному статевого члена: інтраепітеліальна неоплазія пеніса (еритроплазія Кейра, хвороба Боувена .
За типом росту виділяють ендофітний рак статевого члена (виразкова, Вузлова, набрякла форми) і екзофітний рак (папілярна форма).

Симптоми раку статевого члена
На ранній стадії відзначається поява невеликого обмеженого плоского або екзофітного вогнища. Найчастіше рак статевого члена локалізується в ділянці головки (85%), рідше – на крайній плоті (15%), тіла статевого члена та вінцевої борозни (0,32%). Змінена ділянка шкіри при раку статевого члена може мати вигляд ерозії, виразки, бляшки, вузлика, бородавки, грибоподібного  розростання, пігментованої плями і т. д. Надалі патологічних вогнище збільшується в розмірах і ущільнюється, що може привести до розвитку фімозу. Нявність локального деструктивного процесу супроводжується розвитком сверблячки, больового синдрому, порушенням  сечовипускання, кровотечею із патологічної ділянки, появою серезно-гнійних із неприємних запахом виділень із препуціального мішка. При набряку раку статевого члена має місце виражений лімфостаз і раковий лімфаденіт, болючість збільшених пахових лімфовузлів.

У пізніх стадіях раку статевого члена прогресує втрата ваги, слабкість, загальна слабкість, швидка втомлюваність. У занедбаних  випадках може виникнути аутоампутація пеніса.

Діагностика раку статевого члена
До основних методів диференціальної діагностики раку статевого члена відносять: а) цитологічне дослідження виділень  з патологічного вогнища; б) морфологічне дослідження матеріалу біопсії тканин статевого члена та сторожових лімфовузлів.    За допомогою УЗД статевого члена оцінюється глибина проростання пухлини та її поширення на кавернозні, чи спонгінозні ділянки. Для виключення віддалених метастазів раку статевого члена виконується  компютерана (КТ), магнітно-ядерна (МРТ) томографія органів малого таз, черевної  та грудної порожнин.

Лікування раку статевого члена
У хворих, у яких при госпіталізації виявляють первинну пухлину та уражені лімфовузли, обидві проблеми можна лікувати одночасно. При наявністі ураження тазових лімфовузлів спочатку можна провести індукційну хіміотерапію, в подальшому, залежно від реакції пухлини - радикальну операцію або променеву терапію.
Хірургічне лікування  може бути органозберігаючим, або радикальним. Органозберігаючі методики можуть бути застосовані при невеликих неінвазивних ураженнях крайньої плоті, чи головки статевого члена. Проведення органозберігаючих операцій  збільшує ризики  місцевих рецидивів, тому в якості стандартного втручання, показана ампутація статевого члена.

Прогноз і профілактика раку статевого члена
Після ампутації, за умови відсутності метастазів п'ятирічна виживаність досягає 70-80%. З несприятливим прогнозом асоційовані ендофітний ріст, виразкова форма раку статевого члена, регіонарне метастазування.

До заходів профілактики  належать : дотримання ітимної гігієни, виключення випадкових статевих відносин, відмова від тютюно-паління. В якості специфічної профілактики в даний час пропонується проведення вакцинації хлопчиків проти віруса папіломи людини.

Рак яєчка становить 1 - 1,5 % серед  загальної онкологічної захворюваності  серед  чоловіків і 5%  серед всіх пухлин урогенітального тракту. При цьому захворювання є вкрай агресивним,  уражає молодих чоловіків у віці до 40 років, та є найбільш частою причиною ранньої онкологічної смертності. Частіше  діагностується одностороння патологія, рідше (в 1-2% випадків) – двостороння локалізація пухлини яєчка.

Причини розвитку раку яєчка
До епідеміологічних факторів ризику розвитку пухлини яєчка належить крипторхізм, або, неопущене яєчко, синдром Клайнфелтера, пухлини яєчка в анамнезі в найближчих родичів (батько, брати), наявність контрлатеральної пухлини.

Класифікація раку яєчка
За морфологічною класифікацією  виділяють герміногенні (походять із сперматогенного епітелію), негерміногенні (походять із строми яєчка) та різні неспецифічні стромальні пухлини.

Клінічна картина раку яєчка
Першою ознакою раку яєчка, як правило, є наявність ущільнення в яєчку, що пальпується у вигляді безболісного вузлика. Зазвичай захворювання проявляється болем, появою, або випадково виявленим утворенням в калитці. У 10% випадків рак яєчка може імітувати орхоепідідіміт, що приводить до встанолення невірного діагнозу та лікування.  У випадках прогресування захворювання, можлива компресія нервових корінців спинного мозку збільшеними заочеревинними лімфатичними вузлами, що проявляється болями в спині, ознаками кишкової непрохідності, лімфостазу, набряку нижніх кінцівок. Метастазування раку яєчка в лімфовузли середостіння викликає кашель і задишку. При розвитку ракової інтоксикації відзначається нудота, слабкість, втрата апетиту, кахексія.

Діагностика раку яєчка 
На даний час, для підтвердження пухлини яєчка застосовують діагностичне ультразвукове дослідження, яке дозволяє визначити локалізацію утворення – всередині, або поза яєчком. Ультразвукове дослідження калитки необхідно виконувати всім молодим чоловікам без утворень в яєчках, що пальпуються, але за наявності заочеревинних, або вісцеральних утворень, підвищеного рівня хоріонічного гонадотропіну (ХГ), або, альфафетопротеїну (АПФ).

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) має більш високу чутливість і специфічність порівняно із УЗД у діагностиці раку яєчка та дозволяє диференціювати семіноми від несеміномних пухлин. МРТ калитки має 100% чутливість і 95-100% специфічність, але відрізняється від УЗД високою вартістю.

Визначення сироваткових маркерів має високе значення у діагностиці , стадіюванні та прогнозуванні раку яєчка. При підозри на рак яєчка необхідно визначити АФП, ХГ, лактатдегідрогеназу (ЛДГ), плацентарну лужну фосфатазу (ПЛФ). Збільшення рівня маркерів виявляється у 51% пацієнтів із раком яєчка, проте негативний результат не виключає наявність пухлини.

Лікування  раку яєчка
При виявлені пухлини яєчка виконується форхіфунікулектомія. Органозберігаюча операція може виконуватись при синхронних білатеральних пухлинах яєчка, метахромних білатеральних пухлинах, при пухлині єдиного яєчка, або, при обємі пухлини менше 30% від обсягу яєчка і технічній можливості її радикального видалення.

Комплексне лікування раку яєчка (орхіфунікулектомія, променева, хіміотерапія) можуть бути причинами безпліддя та еректильної дисфункції. В такому випадку хворим фертильного віку перед лікуванням раку яєчка рекомендується обстеження в андролога з оцінкою рівня гормонів (тестостерону, ЛГ, ФСГ), спермограми, та при необхідності кріоконсервації сперми.

Рак простати – це злоякісна пухлина, що походить із залозистого епітелію альвеолярно-трубчастих структур переважно переферичної ділянки залози. Рак передміхурової залози – найбільш поширена солідна пухлина в Європі з показниками захворюваності 214 випадків на 1000 чоловіків, займає друге місце серед причин смерті від злоякісних новоутворень у чоловіків.  Раком простати частіше хворіють чоловіки старші за 60 років, проте в останні роки простежується тенденція до «омолодження» захворювання.

Причини розвитку раку простати.
Існують три відомих чинники розвитку раку простати: літній вік, етнічне походження та спадковість. Якщо в одного з найближчих родичів першої лінії є рак простати, то ризик розвитку збільшується вдвічі.  Якщо два, або більше близьких родичів першої лінії хворі на рак простати, тоді ризик збільшується у 5-11 кратному розмірі. До етіологічних факторів розвитку раку простати відносять: особливості харчування, пов'язані з вживанням великої кількості тваринних жирів, статеву поведінку, вживання алкоголю, незахищеність від ультрафіолетового опромінення та професійні шкідливості. Деякі дослідження вказують на підвищену ймовірність виникнення раку простати у чоловіків, які перенесли вазектомію (стерилізацію).

Клінічні прояви раку простати.
Харктерними симптомами при локалізованому раку простати є часте, утрудене сечовипускання, відчуття неповного спорожнення  сечового міхура, низький струмінь сечі, часті поклики до сечовипускання. При місцево-поширеному раку простати  можуть виникати:  біль при сечовипускання, домішки крові в сечі, еякуляті; болі в промежині, над лоном, в попереку, що зумовлені наявністью гідронефрозу. Болі ниючого харктеру в кістках скелету, як правило, свідчать про метастазуванні раку простати в кістки. У пізніх стадіях раку простати можуть розвиватися набряки нижніх кінцівок, зумовлені лимфостазом; схуднення, анемія, кахексія.

Діагностика раку передміхурової залози.
До основних методів діагностики відносять пальцеве ректальне дослідження (ПРД), визначення рівня простатспецифічного антигена (ПСА), магнітно-резонанстна томографія, трансректальне ультразвукове дослідження з біопсією простати. Більшість ракових пухлинних утворень передміхурової залози розташовані в переферичній зоні і можуть бути виявлені при ПРД та обємі близько 0,2мл. Підозри, що виникли при ПРД є абсолютним показанням до до біопсії передміхурової залози.       ПСА – це органоспецифічний, але на раковоспецифічний маркер, тому рівні ПСА можуть бути підвищені при доброякісній гіперплазії передміхурової залози, простатиті та інших доброякісних захворюваннях.  Рівень ПСА – безперервний параметр: чим вище значення, тим більш ймовірне існування РПЗ.

Визначення віддалених вогнищ в кістках найефективніше проводиться за допомогою остеосцинтиграфії. Рутинна сцинтиграфія кісток, компютерна томографія, або МРТ не показані пацієнтам при відсутності у них скарг, больового синдрому, рівні ПСА менше 20 нг/мл.

Лікування раку простати.
На даний час при лікування раку простати в залежності від стадії захворювання застосовують: активне спостереження за хворим, хірургічне лікування, променеву, гормональну та хіміотерапію, комбіноване лікування.  Динамічне спостереження рекомендовано хворим із початковою стадією та низькими ризиками прогресуання захворювання. Радикальна простатектомія – радикальне видалення простати із капсулою, показано хворим із локалізованим раком передміхурової залози, що не виходить за межі капсули простати. Гормональна, променева чи хіміотерапія із застосування бісфосфонатів рекомендована хворим із поширеним раком, що виходить за межі органа, уражає сусідні органи, метастазує в кістки скелету.

Прогноз і профілактика раку простати.
На початкових стадіях після радикального хірургічного лікування 5-річна виживаності складає 74-84% хворих, 10-річна – 55-56%.  При паліативному лікуванні розповсюдженого  раку простати  5-річна виживаність не перевищує 55%.

Повністю виключити розвиток раку простати  є не можливим. Чоловікам віком від 45 років необхідне щорічне обстеження в уролога-андролога з метою ранньої діагностики раку простати. Рекомендований скринінг включає: ректальне пальцеве дослідження залози, ТРУЗД простати, визначення  рівня ПСА в крові.

Рак сечового міхура
Поширеність раку сечового міхура (РСМ) збільшується з кожним роком у всьому світі. За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, РСМ становить від 3% до 4% в загальній онкологічній захворюваності та від 46% до 72 % серед усіх новоутворень органів сечовидільної системи. Рак сечового міхура займає дев'яте місце в структурі онкологічних захворювань, та понад 380000 нових випадків захворювання реєструється в світі щорічно. РСМ – є найбільш економічно витратним та інвалідизуючим серед онкологічних захворювань.

Причини розвитку раку сечового міхура.
Тютюнопаління – найбільш доведений фактор ризику розвитку раку сечового міхура, що є причиною в 50-60% випадків у чоловіків і 20-30% - у жінок. Встановлено зв’язок між частотою випадків раку сечового міхура і професійними шкідливостями (тривалим контактом з ароматичними амінами, фенолами, фталатами, протипухлинними препаратами). У групу ризику входять водії, муляри, дизайнери, художники, працівники шкірної, текстильної, хімічної, лакофарбової, нафтопереробної промисловості, медпрацівники. Несприятливий вплив на уротелій має споживання хлорованої питної води, що збільшує ймовірність виникнення раку сечового міхура в 1,6-1,8 разів. Інвазивний плоскоклітинний рак сечового міхура зустрічається при хронічній інфекції сечовивідних шляхів та в окремих випадках після променеової терапії з приводу онкогінекологічних захворювань.

Класифікація раку сечового міхура.
За патоморфологічною класифікацією найбільш часто зустрічаються перехідно-клітинний рак у 80-90%, плоскоклітинний рак сечового міхура зустрічається у 3% хворих, варіанти аденокарциноми, саркоми – не більше 3% випадків. За ступенем диференціювання клітинних елементів розрізняють низько-, помірно-і високодиференційований рак сечового міхура. В залежності від характеру пухлинного росту, виділяють папілярний, інфільтративний, плоскоклітинний, вузликовий, внутрішньоепітеліальний та змішаний типи пухлинної інвазії.

Клінічна картина раку сечового міхура.
Першою ознакою  раку сечового міхура є гематурія (домішки крові в сечі). Тривала або масивна гематурія іноді викликає розвиток тампонади сечового міхура і гострої затримки сечі. На фоні гематурії відбувається прогресуюче зниження гемоглобіну, що приводить до важкої анемії у хворого. При прогресії захворювання виникає порушення відтоку сечі із нирки внаслідок проростання пухлини вічок сечоводів, що в подальшому приводить до уретерогідронефрозу, загострення обструктивного пієлонефриту, зниження функції однієї, або, обох нирок, та в кінцевому результаті термінальної стадії ниркової недостатності. Поширення раку сечового міхура на сусідні органи (пряму кишку, піхву) може бути причиною утворення міхурово-ректальних, міхурово-піхвових нориць, що проявляється виділенням сечі через вказані органи.

Діагностика раку сечового міхура.
Стандартом лабораторної діагностики раку сечового міхуара є загальний аналіз сечі (визначення наявності гематурії) та цитологічне дослідження (виялення атипових клітини). Цитологічне дослідження сечі має високу чутливість при високій ступені злоякісності пухлин сечового міхура. Найчастіше в якості первинного методу діагностики використоується ультразвукове дослідження (УЗД), що дозволяє оцінити паренхіму нирок, виявити уретерогідронефроз, дефекти наповнення сечового міхура. Обов'язковим  методом діагностики раку сечового міхура є цистоскопія, яка дозволяє визначити локалізацію, розміри, зовнішній вигляд пухлини, залучення в пухлинний процес вічок сечоводів. При цистоскопії можливо провести біопсію пухлини,  що дозволить провести морфологічну верифікацію новоутворення.З метою визначення місцевих та віддалених метастазів, застосовують магнітно-резонансну, чи компютерну томографію органів малого тазу, черевної та грудної порожнин. 
Лікування раку сечового міхура.

При поверхневих пухлинах сечового міхура показано виконання трансуретральної резкції (ТУР) стінки сечового міхура з пухлиною, з подальшим проведенням внутрішньо-міхурової хіміо-, чи імунотерапії. За умови пошерення пухлинного процесу на мязову стіну органа, чи наявністі рецидиву захворювання, рекомендоване радикальне видалення сечового  міхра із методами відведення сечі (уретерокутанеостомія, операція Брікера, пластика сечового міхура сегментом тонкого кишечника). При наявності поширення захврювання в малому тазу, чи інші органи, рекомендовано призначення системної хіміотерапії, оцінка ефективність  якої дає можливість виконати радикальне, або, паліативне хірургічне втручання.
 
Профілактика раку сечового міхура полягає у відмові від куріння, усуненні професійних факторів ризику, споживання очищеної питної води, лікуання хронічних інфекцій сечових шляхів. Необхідно регулярно (1 раз/6міс) проводити профілактичне УЗД органів сечо-статевої систем, дослідження сечі, своєчасне обстеження та лікування в уролога (нефролога) при порушеннях функції сечових шляхів. 

Рак ниркової миски (уротеліальний рак)

Пухлини ниркової миски спостерігаються надзвичайно рідко і становлять 5-25 % новоутворень нирок та верхніх сечових шляхів. Захворювання частіше спостерігається у віці 40-60 років, переважно в чоловіків. Найчастіше вони бувають епітеліального походження (папілярний, перехідноклітинний, епідермоїдний, плоскоклітинний рак), рідше - мезенхімального (фіброма, нейрофіброма, ангіома, ліпома, саркома, лейоміо-ма, фібросаркома, рабдоміома).

Причини розвитку раку ниркової миски.
До етіологічних чинників первинних пухлин ниркової миски належать ендо- та екзогенні канцерогени, хронічні інфекції, гормональні порушення. Поєднання плоскоклітинного раку ниркової миски з каменем (у 25-60 % хворих) свідчить про роль хронічного запалення. Близько 75 % пухлин ниркової миски припадає на папілярні форми - плоскоклітинний рак та аденокарциному.

Клінічна картина раку ниркової миски.
Основними симптомами є рецидивуюча тотальна гематурія (домішки крові в сечі “хробако-подібної форми), тупий , чи гострий біль у поперековій ділянці на  стороні  ураження. Прогресування захворювання приводить до гідронефрозу та хронічної ниркової недостатності, що проявляється симптомами інтоксикації (спрага, сухість в роті, нудота, блювота).

Діагностика раку ниркової миски грунтується на даних цитологічного дослідження сечі, цистоскопії, урографії та ретроградної пієлоуретерографії, даних компютерної (КТ), магнітно-резонансної томографії (МРТ). При цитологічному дослідженні сечі можливо виявити атипові клітини, характерні для раку ниркової миски. Цистоскопія в момент гематурії дозволяє встановити сторону ураження, при локалізації  пухлини навколо одного з отворів сечоводів може свідчити, що це вторинний процес, а первинна пухлина уражає ниркову миску. За даними екскреторної та ретроградної урографії  визначється дефект наповнення рентгеноконтрастною речовиною з розширенням ниркової миски і чашечок. Компютерна томографія та магнітно-резонансна томографія чітко визначають локалізацію, розміри пухлинного процесу, наявнітсь віддалених метастазів.

Ліквання раку ниркової миски.
За умови локалізованої пулини в межах ниркової миски, основним радикальним методом  є операція – нефруретеректомія (видалення нирки та сечовода) з резекцією вічка сечового міхура.  При пухлині миски єдиної нирки виконючть резекцію ниркової миски, із варіантами кишкової пластики ниркової миски та сечовода. При неможливості виконання органозберігаючого хіріргічного втручання виконують - нефроуретеректомією з наступною трансплантацією нирки. У випадках поширення пухлиного процесу в регіонарні лімфатичні вузли  та наявності метастазівв інші органи, показана хіміотерапія із наступним виконанням хірургічного втручання. В подальшому, після хірургічного втручання всі хворі потребують диспансерного спостереження з регулярним виконанням цитоскопії (у перші 2 роки - кожні 3-4 місяці, 3-4 роки кожні місяців, а через 5 років - щороку). Прогноз при своєчасному радикальному хірургічному лікуванні хворих із локалізованим пухлинним процесом сприятливий.

Профілактика раку ниркової миски полягає у відмові від куріння, усуненні професійних факторів ризику, споживання очищеної питної води, лікуання хронічних інфекцій сечових шляхів. Необхідно регулярно (1 раз/6міс) проводити профілактичне УЗД органів сечо-статевої систем, дослідження сечі, своєчасне обстеження та лікування в уролога (нефролога) при порушеннях функції сечових шляхів. 

Рак сечовода

Пухлини сечовода  зустрічаються  дуже рідко; вони становлять 1 % пухлин нирок і верхніх сечових шляхів. Ураження одночасно обох сечоводів буває винятково рідко. Вторинні пухлини сечовода, серед яких перше місце посідають імплантаційні метастази раку ниркової миски, становлять близько 3 % пухлин нирок і верхніх сечових шляхів. Первинні пухлини сечовода в 2/3 випадків локалізуються в нижній його третині, вторинні - в усіх відділах.

Причини  розвитку раку сечовоада.
До основних причин розвитку  раку сечовода належать ендо- та екзогенні канцерогени, хронічні інфекції, гормональні порушення.
Класифікація раку сечовода. Пухлини сечовода бувають епітеліального (папілома, сосочковий та плоскоклітинний рак) і сполучнотканинного (фіброма, лейоміома, саркома) походження. Найчастіше спостерігаються епітеліальні пухлини. Первинні новоутворення схильні до раннього метастазування. Метастази поширюються гематогенним та лімфогенним шляхами.

Клінічна картина раку сечовода.
Ранніми симптомами захворювання є гематурія та біль. Причина болю-порушення відтоку сечі з нирки у зв'язку із звуження просвіту сечовода  пухлиною. Вище від пухлини в міру її росту сечовід, а потім і чашечково-мискова система розширюються. Розвивається уретерогідронефроз, у разіприєднання інфекції виникає пієлонефрит, а згодом і піонефроз.

Діагностика раку сечовода бузується на даних цитологічного дослідження сечі, цистоскопії, урографії та ретроградної пієлоуретерографії, даних компютерної (КТ), магнітно-резонансної томографії (МРТ). При  виконанні цистоскопії  під час гематурії вдається уточнити джерело кровотечі. Розташування папілярних пухлин навколо отвору одного із сечоводів може свідчити про первинну пухлину в сечоводі чи нирковій мисці. Катетеризація сечовода дозволяє виявити характерну ознаку його пухлини - виділення крові з сечовідного катетера в момент подолання перешкоди в сечоводі (пухлини сечовода) і появлення чистої сечі після проведення його вище (симптом Шевассю).  За допомогою екскректорної урографії визначають порушення секреторної та екскреторної функції нирок, виявляють уретерогідронефроз на боці ураження і дефект наповнення сечовода. На уретеропієлограмі з обох боків від дефекту наповнення сечовода визначають запливи рентгеноконтрастної речовини (симптом жала змії).

Лікування раку сечовода.
Єдиним радикальним методом є операція, її об'єм визначається гістологічною формою пухлини, протяжністю і рівнем ураження сечовода. При тотальному пошкодженні, операцією вибору є уретеронєфректомія з частковим видаленням (резекцією) отвору сечовода із суміжною стінкою сечового міхура. Враховуючи те, що первинні пухлини сечовода не метастазують у вищерозташовані ділянки сечових шляхів, при пухлині його тазової частини обмежуються органо-зберігаючою операцією. В таких випадках видаляють уражений відділ сечовода разом із вічко м і ділянкою сечового міхура навколо нього, та виконують пряму чи непряму неоімплантацію (операція за Боарі, Демелем,Дерев'янком чи Лопаткіним тощо) сечовода в сечовий міхур чи кишкову пластику сечовода. У випадках наявності метазатзів у регіонарні лімфатичні вузли, сусідні органи, рекомендується проведння полі-хіміотерапії в адювнтному, че нео-адювантному режимі. 

Рак нирки

Пухлини нирки становлять 2-3 % всіх новоутворень. Чоловіки хворіють майже в 2 рази частіше, ніж жінки. Нерідко хвороба буває двосторонньою, але в деяких випадках друга нирка вражається пізніше (іноді через 15 років), що виключає можливість метастазування.

Причини розвитку раку нирки.
У виникненні пухлини нирки доведено роль гормональних порушень, впливу іонізуючого випромінювання та хімічних речовин, вроджених вад розвитку. Виникненню пухлини нирки сприяє куріння.

Класифікація раку нирки.
Розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини нирки. До доброякісних належать аденома, ліпома, фіброма, лейоміома, гемангіома, лімфангіома, хондрома, остеома, гамартрома, дермоїдна кіста; до злоякісних-рак (аденокарцинома) та різновиди саркоми (фібро-, міо-, ліпо-, ангіосаркома). Усі ці види пухлин можуть спостерігатись і в дітей, але в цьому віці домінують пухлини Вільмса. Прогноз і тактику лікування при пухлинах будують на підставі результатів пато-морфологічного та гістологічного досліджень видаленого новоутворення.

Злоякісні пухлини. Близько 90 % злоякісних пухлин нирок становить рак нирки. Рак нирки становить 5-6 % урологічних захворювань і 2-3 %  всіх новоутворень. Виникає переважно у віці 40-70 років, у чоловіків - у 2,5-3 рази частіше. Розвивається з епітелію різних відділів нефрона і збиральних трубочок: епітелію капсули клубочка, ниркових канальців . Частота ураження правої і лівої нирок однакова; двостороння патологія  спостерігається в 0,5-1,5 % випадків. Пухлина локалізується у різних відділах нирки. Розміри її бувають від кількох міліметрів до 20-30 см і більше в діаметрі. Форма кругла або овальна, поверхня - часто горбиста, рідше гладенька, консистенція - м'якоеластична, інколи щільна.

Доброякісні пухлини нирки спостерігаються в 2,8-6 % випадків. Найбільш поширена серед них аденома. Це невелика пухлина, яка локалізується в кірковому шарі нирки. Має безсимптомний клінічний перебіг. Нерідко її виявляють випадково під час аутопсії. Якщо аденома досягає більших розмірів, вона має такі ж прояви, як і злоякісні пухлини. Можливий і атиповий ріст аденоми нирки. 

Метастазування. Головні шляхи метастазування - гематогенний, лімфогенний, лімфогематогенний. Найчастіше метастази локалізуються в паракавальних, парааортальних, лімфатичних вузлах, у легенях, печінці, головному мозку, діафізах трубчастих кісток (плечовій, стегновій), а також у плоских кістках (клубовій, ребрах, грудині, лопатці, кістках черепа), хребцях тощо. Метастази в кістки нерідко призводять до патологічних переломів.У міру росту метастатична пухлина поширюється на прилеглі органи та тканини. Нерідко симптоми метастазу проявляються раніше від основного новоутворення.

Основними симптомами метастазу в кістки є біль і припухлість над місцем ураження. Метастази в печінку можуть бути одиничними і множинними. При цьому функція органа може не порушуватися. Відзначаються підвищення температури тіла, слабість, пітливість, похудання. Метастази раку нирки в легені супроводжуються підвищенням температури тіла, кашлем із мокротою, іноді з домішками крові, болем у боці або за грудиною.

Клінічна картина раку нирки.
Тріада симптомів - гематурія, пальпування пухлини, біль, яка раніше вважалася властивою для пухлини нирки, тепер спостерігається лише у 14-15 % хворих і, як правило, є пізньою ознакою захворювання, тому, що на ранніх стадіях захворювання протікає безсимптомно. При вираженій тріаді у 50 % хворих звичайно вже є метастази. Частіше рак проявляється одним або двома цими симптомами.  До важливих симптомів належить варикоцеле, яке визначається в задавнених стадіях захворювання. Причини його появи: а) стискання чи проростання пухлиною лівої ниркової вени; б) стискання пухлиною чи метастазами в лімфатичних судинах нижньої порожнистої вени; в) пухлинний тромбоз нижньої порожнистої вени чи ниркової вени. 

Діагностика раку нирки.
Основними методами діагностики раку нирки є ультразвукова діагностика, компютерна томографія, магнітно-резонансна томографія. На ультразвуковій сканограмі (ехограмі) пухлина нирки має вигляд негомогенного новоутворення неоднорідної консистенції з безладно розташованими відображеннями ехосигналів. Контури нирки та її паренхіми різко деформовані, межі між пухлиною й тканиною нирки нечіткі. На відміну від пухлини нирки при простій кісті органа виявляють такі ознаки: вміст кісти ехонегативний, краї рівні, чітко окреслені.  За  допомогою компютерної томографії можна визначити форму, розміри, локалізацію, ступінь поширення процесу, а також стан навколишніх органів і тканин. Інформативність цього методу становить 98- 99%.

Ангіографія, чи тонко-голкова біопсія відіграє дуже обмежену роль і може використовуватися в окремих випадках. Допоміжними діагностичними методами при пухлинах нирки є радіонуклідні: а) сканування кісток скелету, виявляє метастатичні ураження кісток скелету; б) динамічна нефросцинтіграфія, що дає можливість визначити сегментарні ураження нирок та ділянки ішемії, це дає інформацію щодо локалізації і розмірів пухлинного процесу в  паренхімі нирки.

Лікування раку нирки.
При локалізованих пухлинах нирки, радикальнимх методом лікування є хірургічне видалення пухлини із збереженням функції нирки. Радикальна нефректомія показана у випадках ураження паренхіми нирки більш ніж на 50%, поширення пухлини на магістральні судини нирки, нижню порожнисту вену. У випадках наявності віддалених метастазів виконують циторедуктивну резекцію нирки (при збереженні паренхіми більш ніж 50%), або циторедуктивну нефректомію з подальшим призначенням таргетних препаратів першої та другої лінії в адювантному режимі. При тотальному пухлинному ураженні єдиної нирки чи обох нирок можлива нефректомія. У таких випадках одно- чи двосторонню нефректомію завершують накладанням артеріовенозного шунта та призначають систематичний гемодіаліз з метою підготовки до трансплантації нирки. Оперативні методи із збереженням органа при раку єдиної нирки, або, обох нирок не є радикальними, але вони виправдані й можуть бути виконані з метою продовження тривалості життя хворого.